Зараз в ефірі
Хіти Non-Stop
 
31 липня 2014

Кращі кліпмейкери світу. Частина 1

Спільно з сервісом букінга артистів Poptop.fm ми підготували для вас серію матеріалів, присвячену кращим іноземним кліпмейкерам, а також зародженню і розвитку музичних кліпів як мистецтва. 

Сьогодні це важко собі уявити, але до початку 80-х років минулого століття відеокліпи не розглядалися як важливий маркетинговий інструмент для просування артистів. Продюсери намагалися водити дружбу з радіоведучими і авторами культурних колонок у щотижневих газетах. Профільних музичних видань в сьогоднішньому розумінні тоді теж майже не існувало.

З виходом у загальнонаціональне мовлення в 1981 році, провідний американський музичний канал справив справжнісіньку революцію. Раптом стало зрозуміти, що навколо музики можна вибудувати безліч нових бізнес-стратегій. Люди хотіли у всьому наслідувати своїх кумирів і тепер мали можливість бачити їх не тільки на концертах, а й на телеекранах. Одяг, зачіски, аксесуари, машини, музичні інструменти. Відеокліпи вмить перетворилися на строкатий ярмарок, такий собі «магазин на дивані» для недосвідченої американської молоді.

Масовий приплив провідних світових брендів в музичну індустрію дозволяв бюджетам відеокліпів рости з кожним місяцем, а то і днем. Звісно, ріс і професійний рівень людей, які першими освоїли нову, цікаву професію. Тоді, у 80-ті, кліпмейкерами ставали вчорашні фешн-фотографи, молоді кінорежисери, рекламщики і навіть журналісти.

Більшість роликів тих часів поділялися на два типи — невигадливий монтаж концертних записів і банальна зйомка в студії з трьох рухливих камер. Новатори робили тематичні колажі зі старих кінострічок; для конвеєрних відео активно використовували дим, стробоскопи, софіти і яскраво одягнених танцюристів. Талановиті автори тільки мацали нову мову, схиляючись до сюжетних відео в дусі альтернативного кіно.

Важливий прорив в ранній історії трапився в 1983 році. У ротацію музичних каналів потрапив кліп Майкла Джексона на пісню «Billie Jean». Це було перше відео чорного артиста, яке допустили в ефір. Сьогодні ролик здається відверто безглуздим, але на той момент багато прийоми ірландського режисера Стіва Беррона здавалися чи не революційними. Майкл був вражений його роботою для синт-поп групи The Human League. Їхній сингл «Don't You Want Me» багато в чому завдяки незвичайному відеоряду потрапив у нічну ротацію каналів Британії.

 

Вчорашній кінопродюсер, Беррон швидко став одним з найбільш затребуваних кліпмейкерів по обидві сторони Атлантики. Він знімав для Fleetwood Mac, Def Leppard, Toto, Tears for Fears, ZZ Top, Culture Club, A-ha (та сама «Take on me») і групи Dire Straits. Наприкінці 80-х Стів повернувся в кіно і зняв дурну, але досить популярну комедію «Яйцеголові».

Аж до початку 90-х у всьому світі було не так вже й багато кліпмейкерів, чиї імена були б на слуху. Той же Стів Беррон або, наприклад, Меттью Ролстон, користуючись нагодою, знімали для абсолютно різних артистів від брутальних рокерів до поп-співачок, ледь встигаючи піднімати ставки гонорарів. Час саме диктував умови: в ціні були гнучкі, розважливі професіонали, які знали, як вигідно представити продукт. Ролстон у 80-х теж знімав для Майкла Джексона, а в 90-х був особливо затребуваний в колах зірок родом з 80-х. З ним працювали Девід Боуї, Брайан Адамс і Морріссі.

Тоді ж почали з'являтися перші нішеві автори. Наприклад, молода англійка Софі Мюллер дев’ять років знімала виключно групи Eurythmics і Sade. Тільки в 90-х вона вирішила зрадити своїм принципам, погодившись попрацювати з прекрасним Джеффом Баклі («So Real») і зовсім ще юної Бйорк. У відеографії Софі сьогодні можна знайти безліч цікавих імен: The Cure, No Doubt, Garbage, Blur, Шинейд О'Коннор, Manic Street Preachers, Сара МакЛахлан, PJ Harvey. Одна з недавніх яскравих робіт Софі — кліп «Young and Beautiful» для Лани Дел Рей.

 

Після прориву, який здійснив Майкл Джексон, ефіри музичних каналів стали стрімко заповнюватися відеокліпами головних зірок стилю хіп-хоп, який щойно виник. Ці хлопці шанували Спайка Лі, вже тоді вельми відомого кінорежисера. Його відео для Grandmaster Flash, Public Enemy, Naughty by Nature не давали спокою молодим репера. Всі хотіли, щоб з ними працював Спайк. На цій хвилі почалася кар'єрі Марка Пеллінгтона. У 80-х він знімав для De La Soul і все тих же Public Enemy, а вже на початку 90-х злетів на саму вершину. U2 «One», Crystal Waters «Gypsy Woman» і «Beautiful Girl» австралійців INXS — ці кліпи стали для нього доленосними. Пеллінгтон активно знімає і сьогодні. Місяць тому він закінчив роботу над новим відео для Linkin Park.

 

Треба сказати, що чи не єдиним, хто вже у 80-х сприймав кліпмейкерство, як нове широке поле для авторського самовираження, був фешн-фотограф Жан-Баптист Мондіно. Його роботи вишукані і поетичні. У них немає агресивного продактплейсменту і мішури. Здебільшого, саме тому з ним завжди працювали тільки великі, «священні корови» мінливого маскульту: Том Вейтс, Стінг, Браян Феррі, Кріс Айзек, Прінс, Ленні Кравіц, Нене Черрі, Ванесса Параді.

Справжній авторський і медійний прорив в напіванонімному ремеслі кліпмейкера трапився в 90-х. Це десятиліття прийнято вважати «золотою епохою», часом, коли творили кращі майстри. Стиснутий підсумок цього періоду підбила серія DVD-релізів під назвою «Director's Series», в якій представлені вісім дисків з добірками робіт кращих кліпмейкерів того часу. Символічно, що практично всі представлені в цій серії автори в нульових зробили запаморочливу кар'єру у великому кіно.

Першим у цьому списку значиться американець Спайк Джонс, чий новий фільм «Вона» буквально кілька місяців тому став важливою подією на багатьох кінофестивалях світу. Адам Шпігель (справжнє ім'я режисера) водив дружбу з модною єврейської тусовкою Нью-Йорка, в якій на той час були і головні зірки білого репу — група Beastie Boys. У 1993 році він зняв для них перший ролик, а в наступному 1994, набравшись досвіду, зробив відео на суперхіт «Sabotage». Вже через тиждень Спайк змушений був найняти професійного агента. Йому, молодому невідомому сценаристу, було просто ніяково відповідати на дзвінки групи Weezer або Dinosaur Jr.

Джонс міцно схопив удачу за хвіст. Практично кожна його робота викликала фурор і відкривала нові горизонти численним наслідувачам. «Da Funk» для дебютантів 1996 року Daft Punk, «Elektrobank» для The Chemical Brothers, які вже перебували на піку популярності. Всі ці кліпи давно стали хрестоматійними. REM, Бйорк, P.Diddy, Шон Леннон — багато топ-артистів шикувалися в чергу до Спайка і здавалося, що це вже вершина п'єдесталу.

 

Але у 2000 році, вражений кінодебютом режисера (абсурдна трагікомедія «Бути Джоном Малковичем»), Норман Кук вирішив за будь-яку ціну роздобути Джонса для зйомок відео на свій новий сингл «Weapon of Choice». Подальша історія відома. Неповторний Крістофер Уокен і його танці в холі розкішного готелю Marriot — відео вмить було визнано живою класикою.

 

Окремого великого матеріалу заслуговує ровесник Спайка Джонса, ексцентричний французький геній Мішель Гондрі. Його особлива анімаційно-пластилінова естетика підкорила серця багатьох артистів і згодом була вдало перенесена самим режисером на великий екран. Успіх прийшов до нього не відразу. Першими великими клієнтами Мішеля були Бйорк і Ленні Кравіц, але для того, щоб потрапити у вищу лігу йому довелося зняти близько 30 відеокліпів і витратити на це 7 років інтенсивної практики.

Проривом стала робота «Protection» — сингл Massive Attack, записаний з Трейсі Торн. Потім був «Around the World» для Daft Punk — своєрідна візитка Гондрі-кліпмейкера. І кілька років інтенсивної роботи з кращими: The Rolling Stones, Beck, Wycleaf Jean, Stardust, RHCP, The Chemical Brothers, Radiohead, The White Stripes, Кайлі Міноуг. На початку нульових Мішель пішов у велике кіно і тепер знімає кліпи тільки якщо йому дуже сподобається музика. За останні три роки єдиними щасливчиками, на яких звернув увагу Гондрі, стала група Metronomy.

 

Автор тексту — Олександр Варениця, Poptop.fm